Звичайними заходами Китай не повинен був надихати процвітаючу котеджну промисловість писати про своє місце у світі. У Китаї живе найбільше населення у світі (близько 1,3 мільярда), але його валовий внутрішній продукт (ВВП), перерахований у долари, був лише сьомим за величиною у світі в 1998 році. У тому ж році частка Китаю у світовому експорті товарів становила 3,4%, що дало їй рейтинг на дев'ятому місці, наприклад, Франція, Великобританія, Італія та Нідерланди. Військові витрати, офіційно 9,8 мільярда доларів на 1997 рік, були зменшені витратами США близько 250 мільярдів доларів - навіть якщо китайська цифра значно занижена. Більшість військових аналітиків зазначають, що Китай має лише обмежені можливості прогнозування потужності і просто не входить до тієї самої ліги, як США, що має понад 12 000 ядерних озброєнь.За словами Бейтса Гілла та Майкла О'Хенлона з Інституту Брукінгса у Вашингтоні, округ Колумбія, "Китай володіє значно меншою військовою технікою вищого рівня, ніж середні військові держави, такі як Японія та Великобританія". За цими заходами Китай все ще є середньою державою. Вона заслуговує на увагу, але, мабуть, не набагато більше, ніж Індія, її південна сусідка, яка агресивно витратила гроші на модернізацію військ і чисельність населення якої, за прогнозами, перевершить десь у наступному столітті Китай.яка агресивно витратила на військову модернізацію і чиє населення, як прогнозується, перевершить китайське десь у наступному столітті.яка агресивно витратила на військову модернізацію і чиє населення, за прогнозами, перевершить китайське десь у наступному столітті.
Питання про підняття Китаєм статусу великої держави - це коментар не лише сьогодення Китаю, а й його минулого та майбутнього потенціалу. Протягом століть, коли покійний Джозеф Нідхем писав про науку та цивілізацію в Китаї, Китай як світська та бюрократична імперія керував Заходом більшістю заходів розвитку, забезпечуючи такі великі винаходи, як папір. Рання династія Мін побачила, що Китай запустив грандіозні морські підприємства, що передували колумбовим, і охопили всі країни навколо Індійського океану та Китайського моря. Як зазначає історик Даніель Бурстін, у той час, коли Папа Римський судив Галілея, єзуїти проповідували Галілейське Євангеліє в Пекіні.
Лише на початку XIX століття економічне керівництво перейшло від Китаю до Західної Європи. Якщо Китай застряг у конфуціанській ортодоксальності, Захід процвітав на сучасній науці та промисловості. За даними економічного історика Агнуса Меддісона, частка Китаю у світовому ВВП скоротилася з 32,4% у 1820 р. До лише 5,2% у 1952 р. З середини 19-го до середини 20-го століть Китай пережив століття принижень, погіршених внутрішніми розбратами та іноземна агресія. Вона була змушена поступитися територіями та виплатити величезні відшкодування іноземним державам, включаючи Великобританію, Росію, Німеччину та Японію.
На кону стояло саме виживання Китаю. На цьому тлі до влади прийшов Мао Цзедун. Однак епоха Мао була неоднозначним благословенням для Китаю. Міжнародний авторитет Китаю зріс, не в останню чергу завдяки конфронтації із США та Радянським Союзом. Проте Китай також ізолювався і зазнав нищівних політичних негараздів, таких як Великий стрибок вперед (1958–60) та Культурна революція (1966–76).
Маоїстські надмірності стимулювали зміни. Після смерті Мао в 1976 році Китай відкрився світові та прийняв ринкові реформи. В результаті китайська економіка продемонструвала значний динамізм. У період з 1978 по 1995 рр. Частка Китаю у світовому ВВП зросла більш ніж удвічі - зросла з 5% у 1978 р. До 10,9% у 1995 р. Незважаючи на все ще низькі показники на душу населення, ці вражаючі показники на фоні того, що вдалося здійснити Китаю досягнутий століттями раніше, викликав значні спекуляції щодо майбутнього Китаю. Навіть припускаючи істотне уповільнення зростання ВВП до 5,5% на рік, ВВП Китаю, ймовірно, досягне рівня порівняно зі США приблизно до 2015 року.
Швидке зростання ВВП Китаю викликало питання - особливо в США - про те, як Китай може використовувати цю силу. Десятиліттями американці проектували свої ідеалістичні фантазії та страхи на китайсько-американські відносини, вважаючи Китай або ворогом, або дорогим другом. Незважаючи на те, що китайське суспільство та економіка лібералізувались, Китай залишається недемократією. Найбільше занепокоєння для Китаю було тверде і зберігало свою прихильність до соціалізму, навіть коли Радянський Союз розпався. Демократії не відомі щедрістю до недемократій. Чи буде Китай відповідальним членом міжнародного суспільства? Чи замість цього він використовуватиме своє зростаюче багатство для фінансування розширення своєї військової могутності та кинути виклик американській гегемонії?
Держави повинні вжити розумних положень щодо оборони. Тим більше це стосується Китаю. Оточують його такі грізні держави, як Росія, Японія та Індія. Тому слід очікувати, що Китай посилить свої військові сили, якщо дозволить його економіка. Тим не менш, варто зазначити, що міжнародна поведінка Китаю з часом суттєво пом'якшилась. У 1980-х роках за часів Ден Сяопіна Китай різко скоротив військові витрати, щоб зосередитись на економічному розвитку. На міжнародному рівні часи, коли Китай прагнув експортувати революцію, залишаються лише далекою пам’яттю. Ядерна держава та постійний член Ради Безпеки ООН, Китай став членом більшості міжнародних організацій. Вона також підписала міжнародні угоди про нерозповсюдження ядерної зброї, а також про права людини.На тлі фінансової кризи в Азії, яка спричинила колапс валюти в Росії та інших країнах, Китай підтримував свою валютну прив'язку та запроваджував рішучу економічну політику для стимулювання економіки, а не нагромаджував девальвацію.
Керівники Китаю також були зайняті внутрішніми проблемами. Усього за два десятиліття Китай зазнав різкого зростання чисельності населення, швидкої урбанізації, переходу від планування до ринкової та інтеграції у світову економіку із надзвичайно невеликими порушеннями у світовій системі. Програма драконівського контролю за населенням, хоч і неприємна для деяких на Заході, проте вказує на вражаючу рішучість вирішити дисбаланс населення та ресурсів Китаю в межах кордонів Китаю. Більше того, будівництво в Китаї величезних дамб та інших об'єктів та пропоноване перенесення місця його запуску в космос на острів Хайнань наводять на думку керівництва, яке не передбачає великої війни, яка зробить усі ці об'єкти легкими стратегічними цілями.
Якими б доброзичливими не були китайські лідери, вони прокляті спадщиною розділеної країни. Міжнародне співтовариство буде важко диференціювати Китай, який розвиває свою військову потужність для захисту національного суверенітету та продовжує національне возз'єднання, і Китай, який може стати загрозою для інших країн. Фактично, продаючи зброю по обидві сторони Тайванської протоки, США та інші підживлювали гонку озброєнь між Китаєм та Тайванем, підкреслюючи уявлення про непокірність Китаю.
Коротше кажучи, незважаючи на зростання Китаю, пройде багато часу, перш ніж Китай зможе по-справжньому конкурувати з великими витратами США у військовому відношенні. На сьогодні США та Китай навчились жити один з одним та співпрацювати з різних питань, незважаючи на їхні розбіжності. У 1999 році китайсько-американські відносини витримали бомбардування китайського посольства в Белграді (Югославія) та передбачувану крадіжку Китаєм секретів ядерної зброї США з метою повернення до переговорів щодо заявки Китаю на вступ до Світової організації торгівлі. Тим часом інтеграція Китаю до глобальної системи та його власна поведінка вказують на нову та відповідальну державу. Проте питання Тайваню, до якого США взяли особливе зобов'язання, може ще зіпсувати зовнішній вигляд Китаю.
Далі Л. Ян - доцент кафедри політології та директор Комітету з міжнародних відносин Чиказького університету. Серед його книг - Лихо і реформи в Китаї.
